Змагання при розгляді в судах справ про порушення митних правил

Одним із проблемних моментів при застосуванні діючого в цей час Коап РФ є нерівномірний розподіл процесуальних можливостей по захисту законних прав і інтересів між органами виконавчої влади й особою, приваблюваним до адміністративної відповідальності. Гарантом рівномірності розподілу таких можливостей є конституційний принцип змагальності сторін при здійсненні судочинства.

Змагальність - демократичний принцип судочинства, згідно з яким розгляд справи відбувається у формі суперечки сторін у судовім засіданні; усі учасники процесу наділені рівними правами.

Зіставивши процесуальні права осіб що брав участь у виробництві по справах про адміністративні правопорушення (далі - АП) і інструменти по їхній реалізації, можна відзначити, що на відміну від карно-процесуального законодавства, процесуальні норми законодавства про АП не передбачають, як розподілу учасників процесу на сторону обвинувачення й сторону захисту, так і поняття "сторони" взагалі. Особи, що брати участь у здійсненні виробництва в справі про АП одержали найменування "Учасники виробництва по справах про адміністративні правопорушення", перелік яких, їх процесуальне положення, права, обов'язки, гарантії встановлено в главі 25 Коап.

Представляється цілком зрозумілої позиція законодавця, що не наділяє рівними процесуальними правами всіх учасників судочинства, - серед них є особи, як не зацікавлені наприкінці справи, так і зацікавлені й було б неправомірно наділити їхніми рівними правами. Однак не можна погодитися з тим, що з учасників судочинства не виділені особи, зацікавлені наприкінці справи, що суттєво послабляє позиції держави як сторони, якщо можливо тут за аналогією застосувати термінологію карного судочинства.

Також як і в карнім судочинстві, підтримувати інтереси держави в ході розгляду справи в суді повинен прокурор, однак, якщо в карнім судочинстві прокурор наділений досить широким спектром правомочий, та в адміністративному участь, як прокурора, так і органів виконавчої влади в ході розгляду справ про адміністративні правопорушення в судах і подальшого оскарження представляється недостатнім, що особливо чітко проявляється в тих випадках, коли єдиним потерпілим від протиправного діяння є держава.

Таким чином, коли при виробництві по справах про АП є присутнім потерпіла сторона, дотримання принципу змагальності досягається за рахунок приблизно рівного набору прав і інструментів для їхньої реалізації, як в особи, у відношенні якого ведеться виробництво в справі про АП, так і в потерпілого, і представників зазначених осіб. Однак, коли із процесу "випадає" потерпілий (правопорушення в області митної справи, фінансів, податків і зборів, де потерпілим де-факто є держава), а прокурор не ухвалює участі в ході розгляду справи й оскарження постанови по ньому, у балансі прав спостерігається явний перекіс убік особи, у відношенні якого ведеться виробництво в справі.

Наслідку зазначеного дисбалансу правомочий розглянемо на прикладі АП в області митної справи.

Особливістю зазначеного виду правопорушень є те, що поряд з основними цілями адміністративного покарання (попередження здійснення нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами (стаття 3.1 Коап), немаловажне значення має ще одна функція деяких видів адміністративних покарань - фіскальна. Штрафи, що накладають митними органами, мають досить великі розміри, а вартість майна, яке може звертатися в державну власність, часто значна, і зовсім незрозуміла позиція законодавця, що залишив без винної підтримки в судах інтереси держави в даній сфері.

Логічним завершенням будь-якої адміністративної справи є постанова в справі про АП, яке може бути винесене або митним органом, або судом.

На даній стадії виникає одна зі згаданих автором проблем.

Єдиним учасником виробництва в справі про АП, що представляють інтереси держави і якому законом гарантоване право участі в розгляді справи в суді, є прокурор. Однак при значному обсязі справ, порушуваних митними органами й переданими на розгляд до суду, прокурор не має реальної можливості (а часто й бажання) взяти участь у ході розгляду даних справ. Необхідно також урахувати, що митні органі не є єдиними державними органами, які направляють адміністративні справи до суду для розгляду, а також, що крім адміністративних справ на розгляді в суді перебувають карні й цивільні справи, по окремих з яких участь прокурора є обов'язковою.

Як наслідок, окремі постанови по справах судами виносяться судом після заслуховування в суді лише особи, приваблюваного до відповідальності і його представника, що, враховуючи специфічність митних правовідносин, підвищує ймовірність помилок при визначенні юридично значимих обставин.

Для моніторингу розгляду справ у суді митні органі вживають заходів для одержання копій судових постанов. Найефективнішим заходом на сьогоднішній день є практика висновку угоди із судами, про напрямок копій постанов по справах у митний орган. Однак така практика повністю залежить від доброї волі й бажання суду, - адже законом на суд не покладений обов'язок напрямку копії постанови в справі в орган, що направив матеріали адміністративної справи на розгляд до суду, а Пленум Верховного Суду РФ у Постанові від 24.03.2005 №5 роз'яснив судам обов'язковість напрямку копії постанов тільки в органі, управомоченные на примусове виконання.

Таким чином, якщо митному органу вдалося досягтися угоди із судом, та після розгляду справи суд направляє йому копію постанови. Для скасування або зміни постанови законодавець залишає дві можливості, - до вступу його в законну силу й після.

Можна констатувати, що скористатися процедурою оскарження постанови до набуття законної сили може лише особу, приваблюване до відповідальності, і прокурор у рідких випадках участі в розгляді справи, тому що в тому випадку, коли прокурор у справі не бере участь, практично неможливо за 10 днів відведені законодавцем для оскарження зробити наступні дії:
митному органу:
# одержати копію постанови із суду;
# розглянути матеріали справи на предмет наявності підстав для скасування (зміни) постанови;
оформити мотивоване клопотання про приношення протесту на постанову, направити його в прокуратуру;
прокуратурі:
# одержати клопотання митного органа про приношення протесту на постанову;

розглянути матеріали справи на предмет наявності підстав для скасування (зміни) постанови;
оформити протест;
направити його до суду.

Щоб зробити всі вищевикладені дії, і укластися в строк, необхідний, як мінімум, штат "гінців" для перевезення матеріалів справи й клопотань, тому що час, затрачуване в цьому випадку на пересилання поштою приблизно дорівнює строку, відведеному законодавцем для оскарження.

Таким чином, очевидно, що процедурою оскарження постанови до вступу його в законну силу реально може скористатися лише одна сторона (тут і далі, вважаємо за можливе, застосувати поняття сторони, прийняте в карному процесі).

Постанова набуває законної сили й стає обов'язковим для виконання.

Розглядаючи можливість ініціювання процедури перегляду постанов, що вступили в законну, силу слід звернути увагу на специфічний склад суб'єктів правопорушень в області митної справи. Значну частину суб'єктів становлять іноземні фізичні і юридичні особи (особливо в прикордонних митних органах), у відношенні яких примусове виконання постанов представляється більш ніж проблематичним: якщо до вступу постанови в законну силу товари, транспортні засоби іноземної особи, на які можна було б звернути стягнення, як правило, мали статус вилучених митним органом, то по вступу в постанови в силу, товари в більшості випадків підлягають поверненню, і іноземна особа відбуває із зазначеними товарами за межі Росії.

Для перевірки законності й обґрунтованості постанови залишається єдино можлива процедура - приношення прокурором протесту на постанова, що вступила в законну силу. Однак і ця можливість сполучена з деякими проблемними моментами.

Як і у випадку з опротестуванням постанов, що не вступили в законну силу можна відзначити, що поряд з аналогічними складностями (кількість клопотань, що направляються різними органами, завантаженість прокуратури суб'єкта), існує й такий фактор як витікання строків давнини залучення до адміністративної відповідальності, - не секрет, що судочинство страждає повільністю: повідомлення зацікавлених осіб, передача справи із суду першої інстанції до суду другої інстанції, - цей процес відбирає досить багато часу, а особливо якщо особа, приваблюване до відповідальності, зацікавлене в затягуванні процесу (закон дає для цього досить багато можливостей)